Дитина повинна знати, що вимагають від неї батьки, що в її поведінці задовольняє їх, а що – ні. Усі свої претензії батьки мають аргументувати за вимогами.
Не можна карати дитину за те, чого вона не знала, відповідальність за скоєне має ґрунтуватись на її розумінні.
Перш ніж щось вимагати від дитини, треба впевнитися, що на це вона здатна.
Не можна карати дитину за поведінку, коли немає навмисного супротиву – слід розрізняти дитячу безпорадність і лиху непокору. Безпорадність спричинюється забудькуватістю, помилками і випадковостями. Лиха непокора – то вже обміркований акт, відмова визнавати батьківську владу. Вона виявляється лише тоді, коли дитина знає, що хочуть від неї батьки, проте чинить навпаки.
Щоразу після владнання конфлікту треба пригорнути і приголубити дитину, показати їй свою любов.
У стосунках з дітьми слід керуватися любов’ю до них.
Не принижувати гідність дитини фізичними покараннями, які порушують її права як члена сім’ї й суспільства та засвідчують власне безсилля батьків та вихователів.
